Понеділок, 17.12.2018, 14:04
Вітаю Вас Гість | RSS

.. Тутовицька ЗОШ 1-3 ст.

Меню сайту

Погода
Погода, 18 Март
Погода в Tutovichi
-10

Макс.: -1° Мин.: -6°

Влажность: 86%

Ветер: SE - 5 KPH

Погода в Сарны
-10

Макс.: -1° Мин.: -6°

Влажность: 86%

Ветер: SE - 5 KPH

Музика
Соціальні сайти
Чат
200
Надіслати СМС
Наше опитування
Який предмет Вам найбільш подобається?
Всього відповідей: 65
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Історія села Тутовичі

Рідний край, рідна домівка ... В цих словах зібрано щирі людські сподівання. У кожного з нас свій вимір, своє сприйняття, своє ставлення до рідного краю, батьківської оселі, звичаїв та обрядів нашої історії . Де б ми не були, де б ми не жили – спогади про рідний край, милий розуму і серцю, завжди будуть з нами.

Поліський край багатий на чудові мальовничі села. Тут, у мальовничому куточку Західного Полісся, де тече найбільша річка в о бласті Горинь, розташоване село Тутовичі. 

Поблизу села є сосновий ліс, який переходить у мішаний. Ростуть тут гриби, чорниця, брусниця, ожина, а на мохових болотах – журавлина. Восени узлісся полум’яніють яскраво-червоними кетягами калини, жовтогарячими китицями горобини, чорними й терпкими ягодами черемхи. На правому березі Горині розкинулись ланцюжком сусідні села Цепцевичі, Трискіно та Ремчиці. 

Історичний нарис «Краю мій лелечий» в першу чергу призначений для жителів села Тутовичі та вихідців з цього села. Дане видання буде корисне краєзнавцям, бібліотечним працівникам, вчителям, учням, всім, хто цікавиться історією Сарненського району.
^ Вас вітає село Тутовичі 

Сарненського району Рівненської області



Село Тутовичі засноване у 1511 році. 

Населений пункт село Тутовичі - центр сільської ради. 

До складу Тутовицької сільської ради входять села: Тутовичі, Цепцевичі, Висове, Довге, Чемерне.

Сільська рада утворена у 1939 році. 
Відстань від районного центру м. Сарни до центральної садиби шосейним шляхом - 12 км., до обласного центру м. Рівне – 115 км.
Загальна територія ради становить 8651.9 га.

Площа населених пунктів – 780,8 га.

Кількість населення станом на 01.01.2011 року – 6447 чоловік.
Село розташоване на берегах річки Горинь.
Краю мій лелечий
Мій рідний край, Тутовичі мої,

Перлина в мальовничій Україні.

Поля розлогі, сонячні гаї,

Душею й серцем ми навік єдині.





Всі ми - діти однієї матінки-землі. Наше село - частинка кожного із нас. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського. Завітаймо уявою в давне істо­ричне минуле села Тутовичі, адже воно сягає сивої давнини.

Вперше про село згадується в "Архіві князів Любартовичів Сангушків в Славуті” за 1511 рік як про с.Тутовіче. На Погоринському ключі поселень у межах Сарненського району с. Тутовичі чи не найстаріше після Степаня, Кричильська та Короста. І значно старіше за Цепцевичі, Тріскині та Ремчиці.

Існує багато легенд про походження назви села. Одні люди переказують, що тут проживало плем’я дулібів – волинян на чолі зі старійшиною Тутоле, на честь якого і назвали поселення. З іншої версії слідує, що нібито риболовам сподобалось місце на правому березі повноводної, тихоплинної Горині, а саме ліси, що в притул наближались до неї, широкі затоки і луки, красиві обрії. Тож вони і вирішили оселитися тут. Сполучення цих двох понять породило цікаву назву - Тутовіче, що згодом перейшло в Тутовичі. Ще за однією - питання про поселення в цьому місці вирішувало віче, яке і вирішило, що треба оселитися тут. 

Тутовичі мають багату історію. Його мешканці радо вітали загони Северина Наливайка, що прибули сюди у 1596 році, й самі вливалися в них для боротьби проти шляхетського панування. 

З новою силою розгорнулась боротьба селян краю в період Визвольної війни 1648 - 1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Тоді на боротьбу проти польської шляхти піднялося населення багатьох пригоринських і прислучанських сіл. Повстанські загони діяли в Тутовичах, Коросту, Ремчицях, Немовичах, Тинному. За Великими Цепцевичами збереглися кургани, де зупинялися на відпочинок запорозькі козаки. Саме біля Тутович переходили мілководну Горинь загони повстанців.

В 
^ Свято-Михайлівська церква
минулому село Тутовичі належало до Луцького повіту. Село прикрашала Свято-Михайлівська церква,
 дерев'яна, з такою ж дзвіницею, - старий свідок величезної кількості подій, що пронеслися над цим поліським селом. З історичних джерел відомо, що цій святині понад 360 років. Церкві належало понад 80 десятин землі, діяла церковнопарафіяльна школа. На кінець XIX століття в селі нараховувалося 696 парафіян, з яких 352 - чоловіки і 344 -жінки

Таких архітектурних пам’яток на Поліссі одиниці. У 2009 році церкву було відновлено за кошти уродженця села, який на даний час проживає у Росії, генерального директора Московського заводу плавлених сирів «Карат» Володимира Корсуна. Оновлена церква дійсно стала окрасою та гордістю села, одним із символів духовності, віри й патріотизму місцевих християн. 

Кожне село має свій неповторний шарм, свою історію. Люди примножують тут свої здобутки, бережуть славні традиції й обряди, передаючи дітям й онукам багатство свого родоводу. 

У листопаді 1917 року в селі було проголошено радянську владу, восени 1920 року Тутовичі разом з західноукраїнськими землями попали під владу Польщі.

У вересні 1939 року на Західну Україну знову прийшла радянська влада. В цьому році було створено сільську раду, першим головою сільської ради був Якименко Кирило Матвійович. Архівні дані наявні з післявоєнного 1947 року.

22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз і відкрилася найжахливіша сторінка в історії держави, краю, села… Сотні чоловіків із Тутович та прилеглих сіл пішли на фронт. Додому повернулося їх мало. Десятки рядових бійців сплять вічним сном на колишніх полях битв із загарбниками в Прибалтиці, містах і селах Європи. За бойові заслуги 14 воїнів відзначено орденами та медалями Великої вітчизняної війни.

Під час війни 1941-1945 років за дорученням керівника Сарненської підпільної диверсій­но-розвідувальної організації Мураді Фідарова підпільник Іван Наумець створив антифашист­ську групу в селі Тутовичі. До групи ввійшли колійник Кири­ло Момоток, лісник Петро Тинкевич, лісооб'їждчик Тимофій Ковальов, селяни Олексій та Павло Бігуни. 

Важко загоювала рани Великої Вітчизняної війни Україна. Особливий тягар ліг на плечі села. Усі повоєнні біди відчули на собі й жителі Тутович. Довелося людям вступати в колгосп «Шлях до комунізму», який було створено у 1948 році. Ті, хто не мав реманенту, худоби, поля, бачили в ньому порятунок. Першим головою колгоспу був житель села Тутовичі, колишній батрак пані П’ятковської - Момоток Іван Омелянович. 15 серпня відбулися перші загальні збори колгоспників, де було розглянуто заяви селян, бажаючих бути членами артілі, прийнято статут сільськогосподарської артілі, вибрано правління колгоспу.

Але не всім було до вподоби колгоспне життя. Противники колективного господарювання, які не хотіли миритися з втратою приватної власності, тероризували селян – бідняків. Внаслідок боротьби між колгоспниками і їх противниками було вбито і закатовано 30 чоловік, спалено 11 хат активістів колгоспу.

У 1948 році весняну оранку виконали тракторами Сарненської МТС. З цього ж року в колгоспі вже перебували 82 особи. 

У 1951 році відбулося укрупнення колгоспів. До складу колгоспу «Шлях до комунізму» увійшли колгоспи ім. Чкалова та ім. Чапаєва. Укрупнений колгосп перейшов до розширення фонду орних земель за рахунок освоєння перелогових земель, осушення боліт. Колгосп обробляв 5195 га землі, в т.ч. 1560 орної. У господарстві вирощували льон, картоплю, розвивалося м’ясо-молочне тваринництво. 





Аптека 

В 1949 році в селі Тутовичі було побудовано сільський клуб, першим завклубом був Сорока Нафанаїл Григорович. В приміщенні клубу було виділено кімнату під бібліотеку. Її послугами користувалися мешканці та учні школи не тільки села Тутовичі, а також наближених сіл. Першим бібліотекарем працювала Бойко Валентина Іванівна. В 1970-х роках було побудовано окреме приміщення бібліотеки, яка функціонує і до теперішнього часу. До послуг жителів села було відкрито дільничну лікарню на 35 ліжок та амбулаторію, з 1956-го до 1960-го на прийом сюди прихо­дили хворі з Яринівки, Цепцевич, Тріскинь, Довгого й навіть із сіл Володимирецького району. 





Дільнича лікарня 

Клуб 

Бібліотека 


До 1967 року з села до райцентру вела ґрунтова дорога. У 1967 році на честь Жовтневої революції прокладена дорога з твердим покриттям від Сарн до Тутович через Тріскіні та Цепцевичі, і від Тутович до Довгого, Чемерного і на вихід до траси м.Сарни. 

У період 1970-2000-х років багато змін відбулося на селі. Побудовано нове приміщення правління колгоспу (нова назва «Горинь») та сільської ради. Громадою християн віри євангельської збудовано молитовний будинок. В ці роки село росте і чисельно, і в плані побуту, в середньому в рік будується по 5-7 будинків селян.

П 
^ Загальноосвітня школа

І-ІІІ ст. 




Після проголошення Не­залежності України великі зміни відбулися в Тутовицькому колгоспі «Шлях до ко­мунізму», який спочатку пе­рейменували в «Горинь», а згодом на базі колективно­го сільськогосподарського приватного підприємства ут­ворилося декілька само­стійних господарств, одне з них - се­лянсько-фермерське «Тутовицьке», яке очолює Во­лодимир Павлович Гоч. Він незмінно працює на посаді керівника з 1985 року й разом із колективом пережив часи глибокої кризи на селі, недолуге реформування галузі, під час якого особливо боляче постраждали агроформування. Тоді скорочували працюючих, зменшували поголів’я худоби (часто до нуля), селяни страждали від безробіття. Однак у Тутовичах зуміли зберегти сільгоспвиробництво

При в'їзді в село праворуч обов'яз­ково приверне увагу пилорама при­ватного підприємця Святослава Демчука. Працює вона вже четвер­тий рік. І надає послуги не лише для місцевого населення, а й у межах України. 

Працює в селі три магазини, кафе-бар, відділення поштового зв’язку. Відновили рух рейсові автобуси. Населений пункт забудовано добротними будівлями, майже у кожному дворі є автомобіль та різний сільськогосподарський реманент.

Село процвітає, будується, бо живуть у ньому працелюбні, як бджілки люди, які трудяться з ранку до вечора, аби на столі був хліб насущний. Завзяття, пристрасть до селянської праці передають у спадок дітям, вони – їх майбутнє. Тож нехай над цим тихим поліським куточком завжди буде чисте небо, цвітуть сади, хай лине дзвінкий дитячий сміх і буде на столі пахучий хліб. 


Друзі сайту
Друзі сайту
Календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Адміністратор сайту Оксана Василівна © 2018